Що варто знати про гендерну рівність
Ми живемо в часи швидких змін. Змінюються взаємовідносини між чоловіками та жінками в усіх сферах життєдіяльності. Закріплення ґендерної рівності — важливий напрямок в Україні за останні роки. Це питання наразі є актуальним в житті кожного з нас.
Гендер – соціально закріплені ролі, поведінка, діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство вважає належними для жінок та чоловіків (гендерною нормою). (Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (ст.3)).
У суспільстві є ґендерні стереотипи – уявлення про соціальні ролі для чоловіків і жінок, які базуються, передусім, на біологічних ознаках. Ґендер – не лише описова ознака, це критика доволі вузького сценарію поведінки для чоловіків та жінок.
Гендерна рівність – рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дозволяє особам обох статей брати рівну участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства. (Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей чоловіків і жінок» від 08.09.2005 №2866-IV).
Під рівністю прав чоловіків і жінок розуміють відсутність обмежень чи привілеїв за ознакою статі, а також рівні умови для реалізації рівних прав жінок і чоловіків.
Стаття 24 Конституції України закріплює рівність чоловіків та жінок в усіх сферах життя. Частина третя цієї статті безпосередньо присвячена подоланню дискримінації стосовно жінок в Україні та наголошує на тому, що рівність прав жінок та чоловіків забезпечується наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній та культурній діяльності, у здобутті освіти та професійній підготовці, у праці та винагороді за неї тощо. Окрім даної норми, ґендерної рівності торкаються статті 21, 51 Конституції України.
Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується:
- наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї;
- спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг;
- створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством.
Принцип недискримінації у справах домашнього насильства
Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» у ст. 4 закріплює: «Заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству здійснюються без дискримінації за будь-якою ознакою».
Відповідно до ст. 4 Стамбульської конвенції: […] «Cторони осуджують усі форми дискримінації стосовно жінок і своєчасно вживають необхідних законодавчих та інших заходів для запобігання дискримінації […]. Виконання положень цієї Конвенції Сторонами, зокрема вжиття заходів для захисту прав постраждалих, забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, як-от: статі, гендеру, раси, кольору шкіри, мови, релігійних, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження, сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності, віку, стану здоров’я, інвалідності, сімейного стану, статусу мігранта чи біженця або іншого статусу».
Стамбульська конвенція закріплює, що усі форми дискримінації підлягають осуду, зокрема, держави на законодавчому рівні мають закріпити принцип рівності між жінками та чоловіками, та відповідна рівність має мати практичне підґрунтя і не обмежуватись декларативним характером. Мають бути заборонена будь-яка дискримінація щодо жінок, які найбільше страждають від домашнього насильства та встановленні жорсткі санкції за випадки дискримінації. Всі закони та практики, які є дискримінаційними, мають бути скасовані.
Необхідні законодавчі та інші заходи для підтримки та захисту права кожного, особливо жінок, мають бути направлені на те, щоб життя постраждалих осіб було без насильства як в публічній, так і в приватній сферах.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»: «дискримінація за ознакою статі – ситуація, за якої особа та/або група осіб за ознаками статі, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами або привілеями в будь-якій формі, встановленій Законом України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», крім випадків, коли такі обмеження або привілеї мають правомірну об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними».